Методист Рекомендует

1. Послідовність розвитку інтересу до праці

 Другий етап          у дошкільнят з’являється дієво пізнавальний інтерес. Вони намагаються осягнути сутність трудового процесу, набувають практичних умінь. Спочатку виконують трудові дії нечітко, роблять зайві рухи (при цьому інтенсивно концентрують довільну увагу) не переносять вивчені дії в повсякденне життя. Згодом, після багаторазового повторення, виконання стає якіснішим: без зайвих рухів, часом – із послабленням довільної уваги й появою можливості для її перерозподілу. Дошкільнята намагаються оцінити результати своєї діяльності, проаналізувати власні успіхи чи невдачі, виявити їх причини. Чим самостійніше та різноманітніша практична діяльність дітей на цьому етапі, тим глибший та стійкіший їхній інтерес.

             Щоб підтримувати в дітей інтерес до праці на різних етапах його формування, варто застосовувати різноманітні методи та прийоми зацікавлення. Причому слід водночас задіювати розумові (мислительні), сенсорні (сприймальні), рухові(психомоторні) та вольові процеси дитини. Не варто забувати й про забезпечення гуманного підходу до організації та педагогічного керівництва посильною працею дошкільнят. Необхідно створювати умови для того, щоб виконання трудових дій викликало у дітей почуття задоволення, радості, сприяло формуванню в них основ особистісної культури, розвиткові індивідуальних інтересів, уподобань та здібностей.

             Організовуючи трудову діяльність дошкільнят, варто не просто пропонувати їм виконати певну роботу, а домагатися того, щоб діти сприйняли завдання не як нав’язане дорослим, а як вибране ними самими. Наприклад, педагог каже вихованцям: «Наймолодші дітки охоче грають у «Магазин». Але їм бракує іграшок для цієї гри. Як ви гадаєте, чи зможуть малюки виготовити їх самі? Цікаво, а чи під силу вам ця робота? Чи, може, почекаємо, поки підростете?» або інший приклад: вихователь повідомляє, що в горщиках з кімнатними рослинами затверділа земля. Її треба розпушити, але обережно, щоб не пошкодити корінців. Звертається до дітей: «Хто ж упорається з цим складним завданням?» такі заохочувальні прийоми не лише спонукають дітей до активності, а й сприяють розвитку в них почуття власної гідності. Бажано залучати дітей і до планування трудового процесу, враховуючи при цьому уподобання кожного вихованця. Педагог ставить запитання: «З чого ліпше розпочати цю роботу?», «Що треба зробити потім?» тощо. Активність та інтерес до трудової діяльності зростуть, якщо під час обговорення плану спонукати дітей висловлювати свої побажання, пропозиції: «Що тобі подобається в цій роботі? Як би ти виконав її?» доцільно також обговорити з дошкільнятами, з якими трудовими завданнями вони зможуть впоратися самі, а де потрібна допомога дорослого. Організовуючі навіть нові для дітей справи, бажано уникати прямих конкретних указівок, надавати перевагу створенню проблемних ситуацій. Так, можна запропонувати вихованцям самостійно вибрати з наявного асортименту потрібне обладнання та матеріали для роботи.

           Під час колективної трудової діяльності (свідоме прагнення до неї є важливим надбанням старшого дошкільного віку) контроль здійснює не лише педагог, а й самі діти. Вони не лише керують власною поведінкою, контролюють свої дії, а й спостерігають за роботою один одного, допомога ют тому, хто її потребує. Дорослий втручається лише тоді, коли взаємодопомога дітей виявилася неефективною. Контролюючи виконання дошкільнятами трудових дій, дотримання ними гігієнічних вимог, виконання постійного чи тимчасового доручення, педагог обов’язково має враховувати індивідуально-психологічні особливості кожного вихованця.

<span times="" new="" roman';color:#000000"="">            Особливої уваги потребують сором’язливі, невпевнені у собі діти. Бажано помічати й схвалювати їхні навіть незначні успіхи. У формуванні бажання та вміння старанно, сумлінно ставитися до трудових завдань значну роль відіграє педагогічна оцінка дитячої праці. Так, отримуючи позитивний результат, малюк переживає позитивні емоції, що заохочують його до подальших трудових зусиль, спонукає розширювати діапазон діяльності. Старші дошкільнята особливо чутливі до оцінки дорослого. Вони сприймають його не стосовно своїх дій, а стосовно себе як особистості. Тому бажано, щоб вихователь насамперед, відзначав досягнення дитини, а не зосереджувався на недоліках в її роботі. Якщо позитивні оцінні судження висловлюються в присутності інших дітей, це додає радісних переживань тому, чия поведінка заслуговує на схвалення, і опосередковано діє на однолітків. Важливо вчити дітей радіти як власним успіхам, так і досягненням товаришів: «Мабуть, вам усім приємно, що Таня змогла вишити таку гарну серветку. Привітаємо її з вдалою роботою!» не варто протиставляти результати праці вихованців, бо це принижує гідність одних і може викликати зверхнє ставлення інших. Дитині, яка не впоралася з трудовим завданням, потрібно пояснити причини невдачі, висловити співпереживання та допомогти: «Не сумуй. Коли вчишся чогось нового, не відразу виходить. Я тобі покажу ще раз. Ти зможеш зробити ще краще.» при цьому допомога не має переходити в надмірну опіку. Надавати її слід тоді, коли дитина не змогла самостійно подолати труднощі навіть після неодноразових спроб.

<span times="" new="" roman';color:#000000"="">             Оцінюючи результат діяльності дошкільника, варто пам’ятати слова з Коментаря до Базового компонента дошкільної освіти, де наголошується: коли в полі уваги педагога – співвідношення між реальними показниками кінцевого продукту, вкладеними особистісними зусиллями виконавця та його здібностями, тоді можна говорити про реалізацію особистісного орієнтованого підходу. До того ж, якщо діти охоче приймають пропозицію дорослого виконати певне трудове завдання, отримують радість, задоволення від роботи, самі звертаються з проханням призначити їх черговими чи дати якесь доручення, можна бути впевненим, що керівництво їх трудовою діяльністю здійснюється за гуманними принципами.